Краткое содержание повести захар беркут франко

Розділ ІХ.

Рівень води весь час збільшувався. Монголи почали збирати каміння на купи і стояли на них. Селяни не хотіли чекати, доки ворог втопиться, вони хотіли якнайшвидше покінчити з цим. Вони валили купи каміння, і монголи з страшнимкриком падали у воду. Всі чекали неминучої загибелі. Загинули всі, окрім невеличкої купки людей, серед яких були Бурунда і Тугар Вовк з молодим Беркутом. Перед цим невеличким гуртом зібралася вся тухольська громада. Бурунда знову пропонує відпустити Максима в обмін на життя. Захар відповідає: «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» Мирослава просить Захара погодитися на пропозицію, але він непохитний. Бурунда піднімає сокиру, щоб вбити Максима, але Тугар Вовк відрубує йому руку. Бурунда втрачає рівновагу і падає, потягнувши з собою Максима. На вцілілу купку ворогів Захар Беркут кидає камінь. Все йде під воду. Мирослава втрачає свідомість, але Максим виринає з води і кидається до батька. Радісний крик проноситься над селом.

Захар Беркут помирає, перед смертю благословляючи дітей. Останніми його словами були: «Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!»

Багато змінилося з того часу.

• Висновки:
• в історичній повісті Івана Франка «Захар Беркут» автор змальовує героїчну оборону гірського села Тухлі його мешканцями;
• Франко прославляє сміливість, згуртованість і мудрість простих сільських людей;
• в образі Захара Беркута та його сина Максима втілені найкращі риси українського народу;
• головна думка твору — сила народу в єдності. Твір Івана Франка є актуальним і сьогодні.

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть CTRL + ENTER.

Розділ IV.

«Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїна та смерть.»

Вечоріло. Тугар з дочкою їхали горами. Нарешті доїхали до широкої долини, де перебували монголи. Боярин повідомив дочці, що вони їхні союзники. Мирославі не хотілося тут залишатися, вона намагалася зупинити батька, проте він не слухає її. Боярину повідомляють, що їх ведуть Пета-бегадир і Бурунда-бегадир. Мирослава розуміє, що її батько дійсно зрадник. Ця думка є для неї нестерпною, і вона вирішує покинути батька, якщо не зможе його відмовити від злих намірів. Мирославі вручають золотий перстень як знак безпеки. Тугар повідомляє монголам, що є тільки дві безпечних дороги: дуклянський і тухольський і хоче бути їх провідником. Бурунда вирішив іти тухольським шляхом, а Пета — дуклянським. Тугар просить дозволу піти з невеликим загоном і зайняти вхід до Тухлі. Мирославі він клянеться, що ніхто із його воїнів не вб’є Максима Беркута. Проте дівчину не полишає відчуття тривоги.

Розділ V.

Максим йшов до дому Тугара Вовка з тягарем на серці. Йому не хотілося бути ворогом для батька Мирослави. Перед маєтком боярина, піднявши списи, стояли дружинники, проте ні його, ні його дочки вдома не було. Вояки кинули зброю і сказали, що більше не хочуть служити Тугару, а хочуть долучитися до громади. Тухольці, особливо Максим, дуже зраділи. Розпочалася гостина. Почувся стукіт копит — це були монголи. Тухольці взялися до зброї, але їх оточили. На чолі ворогів був Тугар Вовк, що стало великою несподіванкою. Боярин ображає тухольців, називаючи їх рабами. Максим на це йому відповідає, що той «…може їх зробити трупами, але не зробить рабами». Тугар дає знак починати бій, та наказує залишити Беркута живим. Почалася битва. Тухольські юнаки, незважаючи на перевагу монголів, билися сміливо, вони відбили три наступи. Проте в монголів була більша сила. Багато тухольців загинуло. Максима взяли в полон. Проте хлопець не втрачає гідності. «У мене пута на руках, а в тебе на душі!» — гордо відповідає боярину хлопець. Тугар вирішує взяти Максима за провідника в горах.

Розділ ІІІ.

За селом, під величезною липою, тухольці збираються на раду. Говорити починає Захар Беркут, який є тут найстарший за віком. Беркут був «сивий, як голуб, звиш 90-літній старець… Батько вісьмох синів. Громада — то був його світ, то була ціль його життя.» Він також був відомий як лікар, який може вилікувати будь-яку хворобу, а ще як надзвичайно мудрий чоловік, який може дати цінну пораду. Тухольщина споконвіків була вільною, тому коли на цих землях з’явився боярин Тугар Вовк, люди не хотіли миритися і почали неоголошену війну проти нахабного боярина.

Тугар із дружиною з’являється на віче. Він не визнає громадського суду і заявляє, що право судити його мають лише князь і бояри. Волелюбні тухольці не визнають влади князя, ні, тим більше, боярина. Тугар Вовк пропонує стати їх воєводою і разом з ними боротися проти монголів. Захар каже, що боярин прийшов до них неправдою і тому вони не приймуть його до своєї громади. Тугар пробує хвалитися своїми заслугами, проте наперед виходить скалічений в битві під Калкою Митько Вояк. Він розказує, що давно знає боярина, бо був в його дружині, чоловік хоче свідчити протиТугара, проте той не дає йому договорити. Тугар Вовк розрубує Митьку голову, чим викликає обурення громади. Боярину ставлять умову — через три дні залишити Тухольщину. Проте Тугар не хоче нікого слухати, забирає дружину і йде. Громада обирає десятьох хлопців, серед яких є й Максим, для виселення боярина. Рада продовжується. Захар закликає посланців з сусідніх громад не миритися, а відкрито виступати проти бояр. Піднесені духом посланці розходяться.

III

За селом Тухлею стояла величезна липа. Біля неї було місце зборів тухольського віча. На другий день після боярського полювання тухольці зійшлися на громадську нараду.

Мов стародавній дуб-велетень, стояв Захар Беркут – сивий понад 90-літній старець, найстарший у тухольській громаді, батько вісьмох синів – і з радістю дивився на свою громаду, якій присвятив усе життя. Сімдесят років тому Захар, бувши ще молодим парубком, мріяв навчитися лікувати рани й для цього вибрався в далеку дорогу. Три роки він провів у горах на Коломийщині, у скитського старця-монаха на ім’я Акинтій, що довгі часи жив на Афонській горі. Акинтій чудово вмів лікувати рани й взяв Захара в учні.

Потім Захар Беркут відвідав багато різних міст, був і в Києві, і в Галичі, набув значного досвіду. Він повернувся з мандрівки не лише лікарем, а й громадянином, який знав, що потрібно для щастя його Тухольщини, і вмів навчити інших. Завдяки старанням Захара в його селі встановилося справжнє народовладдя:

Кожен дорослий громадянин (і чоловік, і жінка) мав право голосу на зборах громади, а вирішальний голос мали старійшини.

На таке життя жадібними очима дивилися князі та бояри, що чекали часу війни як слушної нагоди захопити владу у свої руки й знищити ненависні громадські порядки. Утім, боярські зазіхання довгий час оминали Тухольщину, аж доки туди не заїхав Тугар Вовк і не почав будувати свій дім над Тухольською дорогою. Боярин мав грамоту від князя Данила на місцеві землі й ліси.

Поступово боярин почав намагатися прибрати Тухольщину до рук: боярські слуги захопили громадську полонину, а також шматок найкращого лісу. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння тухольців, став наказ Тугара прив’язати тухольського лісничого, схопленого в загарбаному лісі, до дерева та бити різками ледь не до смерті. Після цього багато тухольців зажадало вигнати Вовка з громадянських земель, а дім його зруйнувати, та Захар Беркут зауважив, що насамперед слід викликати боярина на громадський суд.

Нарешті Вовк – у повному рицарському обладунку та в супроводі озброєних слуг – прибув на віче. Між Захаром та Тугаром спалахнула гостра суперечка. Боярин поводився зверхньо, покликаючись на те, що князь Данило призначив його начальником Тухольщини й дав йому тухольські землі в нагороду за вірну службу. Вовк закликав тухольців скоритися:

Проте Беркут відповів, що тухольці не визнають над собою жодного пана, а їхні права походять від їхніх пращурів. До того ж, князя не можна вважати справедливим, бо він не захищає тухольців, а навпаки, кривдить їх, даючи їхню землю боярину, що поводиться, як розбійник. Тухольці добивалися, аби Вовк визнав їхнє право на власну землю.

Через наближення дуже небезпечного ворога – монгольської орди, що вже захопила багато руських земель, Тугар Вовк запропонував об’єднати зусилля та обрати його воєводою Тухлі. Мовляв, він відважний боєць, що брав участь у двадцятьох битвах, зокрема й проти монголів над Калкою, де був поранений й потрапив у неволю.

Беркут спитав громаду, чи є в ній хтось, хто може свідчити за чи проти Тугара. Вийшов один сильно покалічений чоловік – Митько на прізвисько Вояк. Він сам брав участь у тій битві проти монголів й потрапив у полон, а врятувавшись, довго блукав по Русі, поки не оселився в Тухлі, де його поважали за рани та чесний характер. Митько сказав, що він служив якраз у дружині Тугара й має проти нього страшне свідчення. Але чоловік устиг сказати тільки «Він зра…» й упав, бо його зарубав сокирою Вовк.

За словами Захара Беркута, цим боярин підтвердив свою вину. Громада вирішила прогнати його й розвалити його дім. Тоді Вовк покинув зібрання. А для виконання рішення про зруйнування його дому громада обрала десятьох молодців, серед яких був і Максим.

Нападение акулы

Вот и сейчас он жалел, что взял сына с собой — самолёт «Остер», взятый Беном напрокат, сильно мотало, и мальчика тошнило. Взять Дэви на Красное море было очередным великодушным порывом Бена, которые редко кончались добром. Во время одного из таких порывов он научил мальчика управлять самолётом. Хотя Дэви и был сообрази­тельным ребёнком, грубые окрики отца в конце концов довели его до слёз.

На уединённый берег Красного моря Бена привела очередная работа: он должен был снимать акул. Телевизионная компания хорошо платила за метр плёнки с таким фильмом. Сажая самолёт на длинную песчаную отмель, Бен заставил сына смотреть и учиться, хотя мальчику было очень плохо.

Отмель образовывала Акулью бухту, названную так из-за зубастых обитателей. Отдав сыну несколько резких приказов, Бен скрылся в воде. Дэви до обеда сидел на берегу, глядя на пустынное море, и думая, что будет с ним, если отец не вернётся. Хищницы были сегодня не очень активны, и Бен решил приманить их лошадиной ногой, которую взял с собой. Он уже отснял несколько метров плёнки, когда им заинтере­совалась кошачья акула.

Она подплыла слишком близко, и Бен поспешил выбраться на берег.

Во время обеда он обнаружил, что взял с собой только пиво — о сыне, который пива не пьёт, он снова не подумал. Мальчик интересовался, знает ли кто-нибудь об этой поездке. Бен сказал, что в эту бухту можно попасть только по воздуху, он не понимал, что мальчик боится не незваных гостей, а одиночества.

Бен ненавидел и боялся акул, но после обеда нырнул снова, на этот раз с приманкой. На деньги, полученные за фильм, он надеялся отправить Дэви к матери.

Хищницы собрались вокруг мяса, но кошачья акула бросилась на человека. Бен выбрался на песок, обливаясь кровью. Когда к нему подбежал Дэви, выяснилось, что акула почти оторвала Бену правую руку и сильно повредила левую. Ноги тоже были все изрезаны и изжёваны.

Бен понял, что дела его совсем плохи, но умереть он не мог. Он должен был бороться ради Дэви. Только теперь он попытался найти подход к мальчику и уговорить его сесть за штурвал самолёта.

Глава 4. Старший сын строит свой дом

Прошли зима и лето. Осенью Мотря родила мальчика, и это на время примирило её с Кайдашихой, которая обожала внука. Но как только Мотря оправилась после родов, свекровь снова свалила на неё всю работу, а сама только нянчилась с ребёнком.

Всю зиму Мотря пряла из конопли тонкую пряжу, но Кайдашиха выделяла ей на рубашки грубое полотно, а тонкое забирала себе. Тогда Мотря решила прясть только для себя, а пряжу прятала в сундук.

Весной Мотря достала из сундука мотовило пряжи, чтобы выделать для себя тонкого полотна. Кайдашиха увидела это и подралась с невесткой. В ссору ввязался Кайдаш, Карпо заступился за жену и сильно толкнул отца. После этого Мотря начала варить обеды и стирать только для себя и мужа.

Кайдаш пристроил к сеням ещё одну хату и выделил Карпу часть земли. Молодая семья зажила своим домом, и ссоры между свекровью и невесткой временно утихли.

Часть 3. Тайна трёх неизвестных

Кратко Подробный пересказ

Ява и Павлуша сильно поссорились из-за одноклассницы и перестали общаться.

Ява нашёл себе другого напарника, который подсказал ему идею о превращении души в иную форму. Ява решил проверить теорию. Для этого он украл фотоаппарат, чтобы сделать фото призрака. Потом выяснилось, что мальчик ночью сфотогра­фировал рубашку на плечиках.

Яве передали загадочное письмо, подписанное тремя неизвестными — Г. П.Г. В письме мальчика просили прийти в огневую точку (ДОТ) и достать какую-то инструкцию. Ява пришёл вовремя к ДОТу, но его не пустил часовой. На мотоцикле подъехал лейтенант и повёз мальчика знакомиться с военным лагерем. Потом привез обратно. Ява увидел в тот же вечер Павлушу, направля­ющегося в ДОТ.

В селе началось стихийное бедствие. Из-за дождей река вышла из берегов. Ява принял молниеносное решение. Он добрался в военный лагерь, чтобы поднять танки, которые спасали людей во время затоплений. Мальчика привели к самому полковнику, который быстро скомандовал расстановку сил. Ява в затопленное село ехал в танке с военными и был счастлив от этого.

Во время спасения хаты, Ява нырнул в дом забрать ценный свиток. Это оказались фронтовые письма мужа одной бабушки. Друга спас от потопления Павлуша, потому что Яве было трудно вынырнуть. Друзья помирились.

Ява сильно заболел после, но быстро пошёл на поправку. Однажды к нему прибежал Павлуша и рассказал о планах лейтенанта, что показывал Яве лагерь, украсть их учительницу. К счастью у лейтенанта и учительницы чувства были взаимны. Когда это выяснилось, лейтенант рассказал Яве и Павлуше, что это они подстроили тайну трёх неизвестных с участием одноклассницы-разлучницы, которая хотела помирить друзей. Всё стало на свои места.

Учительница и лейтенант сыграли пышную свадьбу, во время которой Ява и Павлуша запустили в вечернее небо змея с горящими надписями.

Змей не поддался управлению, упал и загорелся, пламя охватило сено. Мальчики и одноклассница-разлучница потушили огонь. Ява твердо решил после школы служить в армии вместе с Павлушей.

V

З важким серцем ішов Максим Беркут разом із ватагою тухольських молодців на виконання волі громади – зруйнувати дім Тугара Вовка: не хотілося йому боротися з батьком коханої! Утім, Тугара вдома не було, а його дружинники битися не схотіли й перейшли на бік тухольців. Вони запросили прибулих до бенкету.

Раділи тухольці недовго. Раптом на них напали монголи. Вони оточили будинок. На чолі головного відділу нападників був Тугар Вовк. Тухольці билися, як леви, проте монголів було набагато більше. Усі тухольські воїни загинули, лише Максима за вказівкою Вовка не вбили. Його взяли в полон та закували в залізні пута.

Влюблённые расстаются, Иван становится пастухом

Иван хотел жениться на Маричке, но хозяйство Палийчуков совсем развалилось, и хлопцу пришлось наниматься на работу. Он пошёл пастухом к владельцу пастбища, куда приводили скот жители окрестных деревень. Пастбище находилось далеко, на лесной поляне, и Ивану с Маричкой пришлось на время расстаться.

Всё лето Иван пас овец под присмотром старшего пастуха, которому и принадлежало пастбище. Пастухи доили овец, а старший пастух делал из молока овечий сыр, за которым периодически приходили владельцы скота, рассказывали деревенские новости.

За лето Иван видел всякое. Однажды видел он в тумане, как из выросшей до гигантских размеров пихты вышел белый, высокий человек и начал пасти стадо из серн и оленей, а вместо собак у него были медведи. Потом туман развеялся и всё исчезло.

Иван сдружился с Миколой, который вёл у пастухов хозяйство.

Микола

 — друг Ивана, знает много сказок про бога и чёрта.

По вечерам тот рассказывал сказки о боге, который всё знал, но ничего не умел, поэтому крал у сатаны придуманные им вещи и отдавал их людям.

Когда Микола заболел, Иван вёл хозяйство вместо него. Однажды пастбище заволокло туманом, и Ивану послышался голос Марички, которая звала его. Хлопец бросился на зов, еле остановился на краю бездонной пропасти и понял, что звала его не любимая девушка, а нявка (злой дух).

Смысл фильма «Захар Беркут»

Образ мудрого и уверенного Захара. Он стоит на самой вершине горы, перед ним открываются неимоверные просторы. Герой показан как сильный и бесстрашный персонаж. Он опирается на трость с необычной рукояткой, которая вырезана в виде птичьего клюва. Беркут — свободная степная птица, которая не может жить в рамках и клетках. И люди, которые проживают в этой местности, свободные и независимые от обстоятельств. Если кто-либо захочет посягнуть на их независимость, они будут защищаться и отстаивать свою позицию до последнего вздоха.

Ищите нас здесь

Два брата — Максим и Иван — беспечные ловкие юноши, они бесстрашно исследуют живописные леса в Карпатах, помогают своему отцу отстаивать интересы поселян перед боярином.

Молодые люди являются первыми смельчакам, кто отважился вступить в противостояние с армией кочевников. Для них сохранить честь, достоинство, независимость местных жителей — главная цель. Они, не раздумывая, бросятся в бой, когда Монгольская Орда будет наступать на их родные места.

Однако такое рвение братьев не оценил хан Бурунды. Он намерен не просто уничтожить семью братьев, он собирается поработить все поселение. Хан считает, что это будет показательный урок для всех, кто захочет в будущем посягнуть на могущество кочевников.

Противостояние небольшой горстки отважных мирных жителей и огромного ранее несокрушимого войска. Кажется, исход битвы очевиден ещё до ее начало. Но пока у простых людей есть цель, ради которой они готовы бороться, пока есть родные сердцу места, которые они любыми способами хотят сохранить, дух народа никому не сломить. Никакая вражеская сила не пошатнёт их идеалы и принципы. Они горой стоят за свои семьи и всю общину в целом.

Образ гор. Карпаты. Так и люди, как скалы, которые не сдвинутся с места, не убегут прятаться от захватчиков. Это их родной дом, который они не оставят. Смельчаки понимают, что рискуют собственными жизнями. Однако у них есть чувство ответственности, долга за будущее своей страны. Несмотря на проблемы и преграды, люди верят, что все лучшее впереди, что они справятся.

Розділ IV.

«Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїна та смерть.»

Вечоріло. Тугар з дочкою їхали горами. Нарешті доїхали до широкої долини, де перебували монголи. Боярин повідомив дочці, що вони їхні союзники. Мирославі не хотілося тут залишатися, вона намагалася зупинити батька, проте він не слухає її. Боярину повідомляють, що їх ведуть Пета-бегадир і Бурунда-бегадир. Мирослава розуміє, що її батько дійсно зрадник. Ця думка є для неї нестерпною, і вона вирішує покинути батька, якщо не зможе його відмовити від злих намірів. Мирославі вручають золотий перстень як знак безпеки. Тугар повідомляє монголам, що є тільки дві безпечних дороги: дуклянський і тухольський і хоче бути їх провідником. Бурунда вирішив іти тухольським шляхом, а Пета — дуклянським. Тугар просить дозволу піти з невеликим загоном і зайняти вхід до Тухлі. Мирославі він клянеться, що ніхто із його воїнів не вб’є Максима Беркута. Проте дівчину не полишає відчуття тривоги.

Розділ І.

«Сумно і непривітно тепер у нашій Тухольщині! Казкою видається повість про давні часи і давніх людей» Події повісті відбуваються у 1241 році весною. Тугар Вовк, новий тухольський боярин, разом із довколишніми боярами рушив на лови в тухольські ліси. Тугар Вовк був «мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям». Разом з боярином на полювання вирушила і його донька Мирослава, про яку люди говорили, що їй «не жаль би бути мужем», молода дівчина, особливість якої була в її «природній свободі поводження, незвичайній силі мускул, у сміливості та рішучості». Бояр взявся провести молодий гірняк Максим Беркут, син тухольського бесідника Захара. Їх метою було полювання на ведмедів. Максима дуже дивувало таке, що разом із чоловіками на небезпечне полювання йде молода дівчина, він був зачарований її сміливістю. Тугар Вовк вбив одного ведмедя, але ще один звір розірвав іншого боярина. Мисливці вирішили розділитися на групи. Одну з них вів Тугар Вовк, іншу — молодий Беркут, Мирослава долучилася до Максимової групи. Переходячи кладку, дівчина почула хрускіт, кладка зламалася під ногами дівчини і вона впала додолу. Недалеко від неї лежала ведмедиця з дитинчатами, боротьба зі звіром була невдалою, дівчина вже прощалася з життям, але вчасно надійшов Максим, який врятував дівчину. Вони разом вбили ведмедицю і забрали її малюків. Тугару Вовку не сподобалося те, що його дочку врятував простий мужик, хоча він і не показував свого невдоволення. Лови скінчилися.

Базар в городе

Придя в город, Климко зашёл на базар. Здесь тоже меняли вещи на еду. Деньги не нужны были никому. Мальчик увидел тапочки, решил выменять их на картошку, но сапожник, дав тапочки, ничего с него не взял. От сапожника — безногого, покалечился на шахте — Климко узнал, что прошёл лишних 50 километров, и расстроился.

Вдруг на базаре началась облава: полицаи вербовали молодых людей для работы в Германии. Сапожник и Климко спасли девушку, которая возвращалась в свою родную деревню, к матери. Девушка предложила Климку идти с ней — стать ей братиком. Но мальчик отказался: знал, что его ждут на станции в весовой. Сапожник подсказал девушке, как лучше добраться до её деревни.

Мимо них прошла женщина, у которой сапожник хотел выменять муки. У неё была только соль. Сапожник дал женщине тапочки за соль для Климка. Потом мальчик помог женщине добраться домой, где было ещё много соли. Женщина сказала, что даст столько соли, сколько Климко сможет унести.

Розділ V.

Максим йшов до дому Тугара Вовка з тягарем на серці. Йому не хотілося бути ворогом для батька Мирослави. Перед маєтком боярина, піднявши списи, стояли дружинники, проте ні його, ні його дочки вдома не було. Вояки кинули зброю і сказали, що більше не хочуть служити Тугару, а хочуть долучитися до громади. Тухольці, особливо Максим, дуже зраділи. Розпочалася гостина. Почувся стукіт копит — це були монголи. Тухольці взялися до зброї, але їх оточили. На чолі ворогів був Тугар Вовк, що стало великою несподіванкою. Боярин ображає тухольців, називаючи їх рабами. Максим на це йому відповідає, що той «…може їх зробити трупами, але не зробить рабами». Тугар дає знак починати бій, та наказує залишити Беркута живим. Почалася битва. Тухольські юнаки, незважаючи на перевагу монголів, билися сміливо, вони відбили три наступи. Проте в монголів була більша сила. Багато тухольців загинуло. Максима взяли в полон. Проте хлопець не втрачає гідності. «У мене пута на руках, а в тебе на душі!» — гордо відповідає боярину хлопець. Тугар вирішує взяти Максима за провідника в горах.

Розділ IV.

«Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїна та смерть.»

Вечоріло. Тугар з дочкою їхали горами. Нарешті доїхали до широкої долини, де перебували монголи. Боярин повідомив дочці, що вони їхні союзники. Мирославі не хотілося тут залишатися, вона намагалася зупинити батька, проте він не слухає її. Боярину повідомляють, що їх ведуть Пета-бегадир і Бурунда-бегадир. Мирослава розуміє, що її батько дійсно зрадник. Ця думка є для неї нестерпною, і вона вирішує покинути батька, якщо не зможе його відмовити від злих намірів. Мирославі вручають золотий перстень як знак безпеки. Тугар повідомляє монголам, що є тільки дві безпечних дороги: дуклянський і тухольський і хоче бути їх провідником. Бурунда вирішив іти тухольським шляхом, а Пета — дуклянським. Тугар просить дозволу піти з невеликим загоном і зайняти вхід до Тухлі. Мирославі він клянеться, що ніхто із його воїнів не вб’є Максима Беркута. Проте дівчину не полишає відчуття тривоги.

Глава 1. Семья Кайдаша

В большом украинском селе на берегу реки жил Омелько Кайдаш с женой и двумя взрослыми сыновьями.

Омелько Кайдаш

 — крестьянин средней руки, тележный мастер, высокий, жилистый, с широким бледным лицом и седыми курчавыми волосами, вспыльчивый, суеверный, соблюдает все посты, но любит выпить.

Кайдаш был хорошим мастером, чинил телеги всему селу, но деньги в его кармане не задерживались. Большую часть заработанного он тратил в корчме на водку, так как родился крепостным и после отмены крепостного права так и не научился жить своим умом. Несмотря на любовь к выпивке, Кайдаш постился двенадцать пятниц в году, веря, что человек, сделавший это, никогда не утонет.

Однажды Карпо, старший сын Кайдаша, решил жениться.

Карпо Кайдаш

 — старший сын Кайдаша, высокий, широкоплечий, белокурый, с продолговатым бледным и суровым лицом, строгими тёмными глазами, горбатым носом, неразго­ворчивый, неулыбчивый.

Он долго обсуждал с братом, какие девушки ему нравятся.

Такая девушка в селе нашлась, звали её Мотря.

Мотря Довбыш

 — старшая дочь местного богача, статная, румяная, темноглазая, властная, неуступчивая, умеет постоять за себя..

Её и выбрал Карпо в жёны.

III

За селом Тухлею стояла величезна липа. Біля неї було місце зборів тухольського віча. На другий день після боярського полювання тухольці зійшлися на громадську нараду.

Мов стародавній дуб-велетень, стояв Захар Беркут

– сивий понад 90-літній старець, найстарший у тухольській громаді, батько вісьмох синів – і з радістю дивився на свою громаду, якій присвятив усе життя. Сімдесят років тому Захар, бувши ще молодим парубком, мріяв навчитися лікувати рани й для цього вибрався в далеку дорогу. Три роки він провів у горах на Коломийщині, у скитського старця-монаха на ім’я Акинтій, що довгі часи жив на Афонській горі. Акинтій чудово вмів лікувати рани й взяв Захара в учні.

Потім Захар Беркут відвідав багато різних міст, був і в Києві, і в Галичі, набув значного досвіду. Він повернувся з мандрівки не лише лікарем, а й громадянином, який знав, що потрібно для щастя його Тухольщини, і вмів навчити інших. Завдяки старанням Захара в його селі встановилося справжнє народовладдя:

Кожен дорослий громадянин (і чоловік, і жінка) мав право голосу на зборах громади, а вирішальний голос мали старійшини.

На таке життя жадібними очима дивилися князі та бояри, що чекали часу війни як слушної нагоди захопити владу у свої руки й знищити ненависні громадські порядки. Утім, боярські зазіхання довгий час оминали Тухольщину, аж доки туди не заїхав Тугар Вовк і не почав будувати свій дім над Тухольською дорогою. Боярин мав грамоту від князя Данила на місцеві землі й ліси.

Поступово боярин почав намагатися прибрати Тухольщину до рук: боярські слуги захопили громадську полонину, а також шматок найкращого лісу. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння тухольців, став наказ Тугара прив’язати тухольського лісничого, схопленого в загарбаному лісі, до дерева та бити різками ледь не до смерті. Після цього багато тухольців зажадало вигнати Вовка з громадянських земель, а дім його зруйнувати, та Захар Беркут зауважив, що насамперед слід викликати боярина на громадський суд.

Нарешті Вовк – у повному рицарському обладунку та в супроводі озброєних слуг – прибув на віче. Між Захаром та Тугаром спалахнула гостра суперечка. Боярин поводився зверхньо, покликаючись на те, що князь Данило призначив його начальником Тухольщини й дав йому тухольські землі в нагороду за вірну службу. Вовк закликав тухольців скоритися:

Проте Беркут відповів, що тухольці не визнають над собою жодного пана, а їхні права походять від їхніх пращурів. До того ж, князя не можна вважати справедливим, бо він не захищає тухольців, а навпаки, кривдить їх, даючи їхню землю боярину, що поводиться, як розбійник. Тухольці добивалися, аби Вовк визнав їхнє право на власну землю.

Через наближення дуже небезпечного ворога – монгольської орди, що вже захопила багато руських земель, Тугар Вовк запропонував об’єднати зусилля та обрати його воєводою Тухлі. Мовляв, він відважний боєць, що брав участь у двадцятьох битвах, зокрема й проти монголів над Калкою, де був поранений й потрапив у неволю.

Беркут спитав громаду, чи є в ній хтось, хто може свідчити за чи проти Тугара. Вийшов один сильно покалічений чоловік – Митько на прізвисько Вояк

. Він сам брав участь у тій битві проти монголів й потрапив у полон, а врятувавшись, довго блукав по Русі, поки не оселився в Тухлі, де його поважали за рани та чесний характер. Митько сказав, що він служив якраз у дружині Тугара й має проти нього страшне свідчення. Але чоловік устиг сказати тільки «Він зра…» й упав, бо його зарубав сокирою Вовк.

За словами Захара Беркута, цим боярин підтвердив свою вину. Громада вирішила прогнати його й розвалити його дім. Тоді Вовк покинув зібрання. А для виконання рішення про зруйнування його дому громада обрала десятьох молодців, серед яких був і Максим.

Розділ VІ.

Захарові Беркуту снився дивний сон. Наче він молиться біля Сторожа, і йому дуже тривожно на серці. Навкруги темніє, палахкотять блискавки. І раптом камінь падає на нього. Тривожні передчуття справдилися – йому повідомили страшну звістку, що всі тухольські хлопці, серед яких був і Максим, загинули. Громадська рада зібралася без звичних обрядів посеред села. Захар Беркут сказав, що їхня мета не просто відбити атаку монголів, а повністю розбити їх військо, щоб не пустити далі. Але в них малі сили, тому це здається нереальним завданням. До села на коні прибуває Мирослава. Вона повідомляє Захарові, що його син живий, але він в полоні. Дівчина відрікається від батька-зрадника і просить Захара бути їй батьком. Мирослава передає план Максима, як розбити монголів. Він радить впустити їх у село, перед тим винісши звідти все добро громадське, а потім замкнути їх там зі всіх боків. Тільки так їх можна перемогти, вважає хлопець.

Все так і вийшло. Монголи вторглися в Тухлю, все спалили та зруйнували, а коли намагалися вийти, на них посипалося каміння і стріли тухольців. Вони потрапили в пастку, Бурунда-бегадир звинуватив боярина у зраді. Тугар згадав про полоненого сина Беркута, він вирішив обміняти його на волю для монголів. Хлопець виявився ледве живим, аж Тугар відчув до нього співчуття. Боярин повідомив Максимові про свої плани, але гордий хлопець і чути не хотів про таке. До Максима прийшла Мирослава, дівчина повідомила, що тухольці придумали, як знищити ворогів. Вона просить Максима тікати з табору, переодягшись в її одяг і з її перснем. Але Максим розуміє, що цією втечею він наражає Мирославу на небезпеку і відмовляється від такої пропозиції.

Розділ ІХ.

Рівень води весь час збільшувався. Монголи почали збирати каміння на купи і стояли на них. Селяни не хотіли чекати, доки ворог втопиться, вони хотіли якнайшвидше покінчити з цим. Вони валили купи каміння, і монголи з страшнимкриком падали у воду. Всі чекали неминучої загибелі. Загинули всі, окрім невеличкої купки людей, серед яких були Бурунда і Тугар Вовк з молодим Беркутом. Перед цим невеличким гуртом зібралася вся тухольська громада. Бурунда знову пропонує відпустити Максима в обмін на життя. Захар відповідає: «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» Мирослава просить Захара погодитися на пропозицію, але він непохитний. Бурунда піднімає сокиру, щоб вбити Максима, але Тугар Вовк відрубує йому руку. Бурунда втрачає рівновагу і падає, потягнувши з собою Максима. На вцілілу купку ворогів Захар Беркут кидає камінь. Все йде під воду. Мирослава втрачає свідомість, але Максим виринає з води і кидається до батька. Радісний крик проноситься над селом.

Захар Беркут помирає, перед смертю благословляючи дітей. Останніми його словами були: «Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!»

Багато змінилося з того часу.

• Висновки:
• в історичній повісті Івана Франка «Захар Беркут» автор змальовує героїчну оборону гірського села Тухлі його мешканцями;
• Франко прославляє сміливість, згуртованість і мудрість простих сільських людей;
• в образі Захара Беркута та його сина Максима втілені найкращі риси українського народу;
• головна думка твору — сила народу в єдності. Твір Івана Франка є актуальним і сьогодні.

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть CTRL + ENTER.

Розділ VІ.

Захарові Беркуту снився дивний сон. Наче він молиться біля Сторожа, і йому дуже тривожно на серці. Навкруги темніє, палахкотять блискавки. І раптом камінь падає на нього. Тривожні передчуття справдилися – йому повідомили страшну звістку, що всі тухольські хлопці, серед яких був і Максим, загинули. Громадська рада зібралася без звичних обрядів посеред села. Захар Беркут сказав, що їхня мета не просто відбити атаку монголів, а повністю розбити їх військо, щоб не пустити далі. Але в них малі сили, тому це здається нереальним завданням. До села на коні прибуває Мирослава. Вона повідомляє Захарові, що його син живий, але він в полоні. Дівчина відрікається від батька-зрадника і просить Захара бути їй батьком. Мирослава передає план Максима, як розбити монголів. Він радить впустити їх у село, перед тим винісши звідти все добро громадське, а потім замкнути їх там зі всіх боків. Тільки так їх можна перемогти, вважає хлопець.

Все так і вийшло. Монголи вторглися в Тухлю, все спалили та зруйнували, а коли намагалися вийти, на них посипалося каміння і стріли тухольців. Вони потрапили в пастку, Бурунда-бегадир звинуватив боярина у зраді. Тугар згадав про полоненого сина Беркута, він вирішив обміняти його на волю для монголів. Хлопець виявився ледве живим, аж Тугар відчув до нього співчуття. Боярин повідомив Максимові про свої плани, але гордий хлопець і чути не хотів про таке. До Максима прийшла Мирослава, дівчина повідомила, що тухольці придумали, як знищити ворогів. Вона просить Максима тікати з табору, переодягшись в її одяг і з її перснем. Але Максим розуміє, що цією втечею він наражає Мирославу на небезпеку і відмовляється від такої пропозиції.